Прилади радіаційної розвідки - Методичний матеріал з курсу


^ Прилади радіаційної розвідки.


Основними приладами для виявлення іонізуючого випромінювання, масштабів та ступеню зараження радіоактивними речовинами є вимірювачі потужності дози, а дозиметричного контролю - дозиметри.

В основу принципу дії вимірювачів потужності дози покладений іонізаційний метод виявлення радіоактивних випромінювань, а в дозиметрах використовується хімічний, фотографічний методи.

Виділяють наступні методи виявлення радіоактивних випромінювань:

^ Фотографічний метод оснований на зміні ступеня почорніння фотоемульсії під впливом радіоактивних випромінювань.

Сцинтиляційний метод полягає в тому, що під впливом радіоактивних випромінювань деякі речовини (сірчистий цинк, йодистий натрій) світяться.

^ Хімічний метод базується на властивості деяких хімічних речовин під впливом радіоактивних випромінювань внаслідок окислювальних або відновних реакцій змінювати свою структуру або колір.

Іонізаційний метод полягає в тому, що під впливом радіоактивних випромінювань в ізольованому об’ємі відбувається іонізація газу й електрично нейтральні атоми (молекули) газу розділяються на позитивні й негативні іони.

^ Калориметричний метод базується на зміні кількості теплоти, яка виділяється в детекторі поглинання енергії іонізуючих випромінювань.

Нейтронно-активаційний метод зручний під час оцінювання доз в аварійних ситуаціях, коли можливе короткочасне опромінення великими потоками нейтронів.

^ Біологічний метод дозиметрії грунтується на використанні властивостей випромінювань, які впливають на біологічні об’єкти.

Розрахунковий метод визначення дози опромінення передбачає застосування математичних розрахунків.

На основі іонізаційного методу розроблені прилади, в основі роботи яких покладено принцип іонізації газів, що призводить до виникнення іонізаційного струму.

Умовно всі прилади радіаційного контролю (розвідки) розподіляють за призначенням на 4 групи:

1. Індикатори радіоактивності (ДП-63, ДП-63А, ДП-64, ІМД-1С) - призначені для виявлення іонізуючих випромінювань та сигналізації про перевищення встановленого порогу радіації (датчики - газорозрядні лічильники).

2. Рентгенметри (ДП-2, ДП-3, ДП-3Б, ДП-5А, Б, В, ІМД-21) - призначені для виявлення іонізуючих випромінювань і вимірювання рівнів радіації (датчики - іонізаційні камери або газорозрядні лічильники).

3. Радіометри-рентгенметри (радіометр “Тисс”, бета-, гама-радіометр “ЛУЧ-А”, ДП-5А, Б, В; ДП-12, ІМД-1Р, радіометричні установки ДП-100М, ДП-100АДМ) - призначені для вимірювання рівнів радіації і контролю за ступенем радіоактивного забруднення місцевості і поверхні різних об’єктів та середовищ (датчики газорозрядні та сцинтиляційні лічильники).

4. Дозиметри (ДКП-50А, ІД-1, ІД-11, ДП-70МП) - призначені для вимірювання експозиційних та поглинутих доз опромінення людей.


^ Засоби колективного, індивідуального та медичного захисту.


Засоби медичного захисту - це засоби, що використовуються для попередження уражень радіоактивними речовинами та надання першої медичної допомоги.

Вони поділяються на групи:

за використанням (видаються при загрозі виникнення надзвичайних ситуацій):

- Аптечка індивідуальна (АІ-2);

- Індивідуальний протихімічний пакет (ІПП-8);

- Пакет перев'язувальний індивідуальний (ППІ);

- групові (призначені для оснащення медичних та аварійно-рятувальних формувань, до них відносять набори, комплекти, укладки тощо);

за призначенням :

- для індикації радіоактивних речовин;

- для попередження уражень радіоактивними речовинами;

- для надання невідкладної медичної допомоги і лікування постраждалих;

за видом факторів, що впливають:

- засоби медичного протирадіаційного захисту.


^ Засоби індивідуального захисту

Аптечка індивідуальна (АІ-2) - призначена для надання першої медичної допомоги (шляхом само- і взаємодопомоги) при загрозі або ураженні радіоактивними речовинами, а також для профілактики шоку. АІ-2 скомпонована у пластмасовій коробці з гніздами, в яких знаходяться лікарські засоби.

Гніздо 1. Шприц-тюбик (1 мл 2% розчину промедолу) - це знеболюючий засіб, його застосовують при гострому і хронічному больовому синдромі середньої і сильної інтенсивності. Вводиться внутрішньом’язово або під шкіру. В мирний час цей засіб зберігають окремо.

Гніздо 3. Великий пенал білого кольору з 15 пігулками сульфадиметоксину по 0,2 г (протибактеріальний засіб № 2). Приймається при шлунково-кишкових розладах, які виникають після опромінення та для проведення екстреної неспецифічної профілактики інфекційних захворювань в першу добу, 7 пігулок за один прийом, наступні дві доби - по 4 пігулки.

Гніздо 4. В двох пеналах рожевого кольору знаходиться радіозахисний засіб № 1, по 6 пігулок препарату цистамін в кожному. Приймається з профілактичною метою при загрозі опромінення за 30-40 хвилин у кількості 6 пігулок, а при подальшому перебуванні в зоні радіаційного забруднення, через 4-5 годин, ще 6 пігулок.

Гніздо 6. Пенал молочного кольору з 10 пігулками препарату йодистого калію по 0,125 г кожна (радіозахисний засіб № 2). Приймають по одній пігулці щоденно протягом 10 днів. Блокує щитовидну залозу від впливу радіоактивного йоду - 131.

Гніздо 7. В пеналі синього кольору 5 пігулок препарату етаперазін по 0,006 г - протиблювотний засіб. Використовується для усунення первинної реакції організму на гостре опромінення, яка проявляється нудотою і блювотою, приймають по одній пігулці.

Пакет перев’язувальний індивідуальний (ППІ) використовується як асептична пов’язка на раневі і опікові поверхні, а також для зупинки зовнішньої кровотечі та герметизації відкритого пневмотораксу. Він складається із стерильного бинта, двох ватно-марлевих подушечок (одна - нерухома), шпильки. Вміст пакету знаходиться в прогумованій герметичній упаковці.

^ Засоби захисту шкіри

Захищають відкриті ділянки шкіри та одяг від попадання на них крапельно-рідких РР.

За призначенням їх ділять на табельні та підручні.

Табельні, за принципом дії, ділять на фільтруючі (повітропроникні) та ізолюючі (повітронепроникні).

До фільтруючих засобів відноситься комплект фільтруючого одягу (КФО), який захищає від РР, що перебувають в газоподібному стані. До його складу входить: бавовняно-паперовий комбінезон просочений хімічними речовинами, що адсорбують (затримують) або нейтралізують пари РР, а також натільна білизна і підшоломник.

Ізолюючі засоби захисту шкіри виготовлені з повітронепроникних матеріалів. Вони можуть бути герметичними і повністю захищати від крапельних та газоподібних РР та негерметичними, що захищають тільки від крапельно-рідких РР.

^ Загальновійськовий захисний комплект (ЗЗК) - до його складу входить плащ, захисні панчохи та рукавиці, може використовуватись як накидка.

Легкий захисний костюм (Л-1) виготовлений з прогумованої тканини і складається з сорочки з балахоном, штанів, зшитих разом з панчохами, двопалих рукавиць та підшоломника.

Ці захисні засоби використовують при роботі в осередках радіоактивного забруднення, при проведенні радіаційної розвідки, а також для приготування та роботи з дезактиваційними, дегазаційними та дезинфекційними розчинами.

Перебування людей в ізолюючому одязі обмежене у часі і залежить від температури повітря.

До підручних засобів захисту шкіри належить звичайний, добре підігнаний одяг та взуття.


^ Засоби захисту органів дихання

За принципом захисту поділяються на: фільтруючі та ізолюючі протигази, респіратори і ватно-марлеві пов’язки.

Фільтруючі протигази призначені для захисту органів дихання, очей від дії парів, туману, газу, диму, крапельно-рідких СДОР, бактеріальних аерозолів і токсинів. Дія фільтруючих протигазів базується на принципі очищення забрудненого повітря у внутрішніх шарах фільтро - поглинаючої коробки (вугілля з каталізатором та протиаерозольний фільтр).

До складу фільтруючого протигазу входять: фільтро - поглинаюча коробка, з’єднувальна трубка та лицьова частина, а також сумка з протизапітними плівками та олівцем.

Для захисту від чадного газу (СО) використовується гопкалітовий патрон, в якому знаходяться осушувач та гопкаліт (суміш МnО2 та СuО). Чадний газ, проходячи через патрон, перетворюється у вуглекислий газ (СО2). Гопкалітовий патрон прилаштовується між лицевою частиною протигазу та фільтро - поглинаючою коробкою.

Доросле населення використовує фільтруючі цивільні протигази марок ГП-5, 5 М, ГП-7, 7-В.

Протигази ГП-5 та 5-М можуть комплектуватися фільтро - поглинаючими коробками менших розмірів, які безпосередньо приєднуються до шолом - маски. Останні випускаються п’яти розмірів і позначаються цифрою на підборідній частині (від 0 до 4).

Протигаз ГП-7 випускається в двох модифікаціях. ГП-7 - має пристрій для перемов, а ГП-7В – пристрій для пиття води із штатної армійської фляги.

Ізолюючі протигази - спеціальні засоби захисту органів дихання та очей від будь яких шкідливих домішок, повністю ізолюють органи дихання від зовнішнього повітря.

Вони використовуються при проведенні радіаційної розвідки, при малих концентраціях кисню (менше 18,0%), а також при роботах під водою на невеликих глибинах.

Ізолюючі протигази, за принципом дії, поділяються на дві групи: з хімічно зв'язаним киснем та з киснем під тиском. До першої групи належать протигази типа ІП-46М, ІП-4, -5. Вони мають такі основні вузли: лицьова частина, регенеративний патрон, дихальний мішок, каркас та сумка. Регенеративний патрон використовується для отримання кисню, а також для поглинання вуглекислого газу та вологи.

До протигазів другої групи належать кисневі ізолюючі пристрої КІП-5, -7, -8, кисень в яких міститься в металевих балонах під тиском.

Дитячі протигази: для дітей від 1,5 до 7 років - протигаз фільтруючий дошкільний (ПДФ), від 7 до 17 років - ПДФ-Ш (шкільний). Будова та принцип дії дитячих протигазів аналогічний дорослим.

Для захисту дітей віком до 1,5 року використовують камери захисні дитячі (КЗД-4 або -6).

Респіратори використовують для захисту органів дихання від аерозолів (пилу) радіоактивних речовин.

Респіратор Р-2 “Пелюсток” має фільтруючу напівмаску багаторазового використання та можливість перебування у ній до 12 год.

Респіратор Р-2Д (дитячий) - це модифікація Р-2, має менші розміри, забезпечує безперервне перебування у ній протягом 4 год.

Найпростіші засоби захисту органів дихання захищають в певній мірі від радіоактивних речовин. Ці засоби можуть бути виготовлені самостійно і використані як респіратори. До них належать:

^ Протипилова тканинна маска (ПТМ-1) має оглядові отвори з прозорою плівкою. Забруднене повітря очищається всією поверхнею маски.

Ватно-марлева пов’язка (ВМП) готується з марлі розміром 100x50 см (2 шари марлі і 1 шар вати)

При відсутності вищезазначених засобів можна використовувати підручні засоби (рушники, шарфи, хустки тощо).


^ Засоби колективного захисту

Колективні засоби захисту населення – це інженерні споруди або об’єкти, що створені для захисту населення. Укриття в захисних спорудах - один з основних способів захисту населення. Засоби колективного захисту забезпечують найбільш повний захист людей від дії вражаючих факторів. Ці захисні споруди поділяються на герметичні, протирадіаційні та найпростіші сховища.

^ Герметичні сховища створюються для захисту людей, розгортання захищених медичних стаціонарів та пунктів керування. Вони захищають від вражаючої дії ядерної зброї, звичайних засобів ураження, СДОР, БЗ.

За захисними властивостями сховища поділяються на класи з відповідними коефіцієнтами захисту. Окрім того сховища поділяються за можливістю їх створення, місткістю та місцем розташування.

В сховищах передбачаються системи забезпечення повітрям, електроенергією, опаленням, водопостачанням, вони мають каналізацію, зв’язок та систему оповіщення.

Існують сховища спеціального типу, що створюються для укриття (захисту) нетранспортабельних хворих. В них є приміщення для хворих, операційно-перев’язувальна, стерилізаційна, харчоблок. В таких сховищах передбачаються певні параметри мікроклімату та газового складу повітря. Забезпечується аварійний запас питної води.

^ Протирадіаційні укриття (ПРУ) – це захисні споруди, що забезпечують захист населення від вражаючої дії іонізуючого випромінювання та, частково, ударної хвилі.

^ Найпростіші укриття – це споруди, що забезпечують захист людей від світлового випромінювання, ударної хвилі, а також знижують вплив іонізуючого випромінювання. До них відносять щілини, траншеї, а також інші заглиблені споруди.

Нормами проектування передбачається будівництво сховищ та протирадіаційних укриттів місткістю не менше 150 чоловік. Сховища і ПРУ розміщують у підвальних приміщеннях будівель і споруд. Будівництво окремо розміщених захисних споруд допускається при неможливості обладнання вбудованих.

Для забезпечення швидкого заповнення сховищ їх розміщують у безпосередній близькості від місць зосередження людей на відстані 400-500 м.

Для ПРУ радіус збору може збільшуватись до 1000 м у прогнозуючих зонах слабих руйнувань, а за межами цих зон – до 3000 м.

Крім того, у якості сховищ можуть використовуватись шахти, гірські виробітки, метрополітени.


Способи захисту населення в осередках радіаційного забруднення:

1. Укриття в захисних спорудах.

2. Евакуація населення та персоналу об’єктів економіки в приміську зону.

3. Застосування індивідуальних засобів захисту від радіаційного ураження.

4. Використання індивідуальних засобів медичного захисту.

5. Проведення санітарної обробки населення.


Принципи захисту населення в осередках радіаційного забруднення:

1. Своєчасна підготовка (збільшення фонду та підтримання в належному стані) захисних споруд.

2. Планування заходів з евакуації населення та персоналу об’єктів економіки.

3. Збільшення та удосконалення фонду засобів індивідуального захисту.

4. Диференційний підхід до здійснення заходів захисту (в залежності від місцевих умов, економічного та оборонного значення населеного пункту, об’єкту економіки, а також з врахуванням прогнозу про можливість виникнення НС (землетрус, повінь).

5. Комплексне вирішення питань з захисту населення (взаємодія з загальнодержавною системою цивільного захисту населення, з військовими формуваннями і закладами МО України, з установами МОЗ України).


Принципи обмеження радіаційного впливу.

Запобігання та обмеження впливу радіації на людей можливе на основі таких основних принципів:

1. Захист шляхом використання матеріалів.

Матеріали і захисні споруди мають “коефіцієнт послаблення іонізуючого випромінювання”. Так, житлові та цегельні будинки мають Кпос від 10 до 20, їх підвали - від 40 до 400, протирадіаційні укриття – від 500 до 1000.

2. Захист шляхом скорочення часу опромінювання.

3. Захист шляхом збільшення відстані від джерел іонізуючого випромінювання (евакуація).

4. Захист шляхом використання медикаментозних засобів (радіопроекторів).

Для послаблення дії радіації на організм людини використовують медикаментозні засоби, які прийнято називати радіопротекторами (цистамін, йодистий калій, амінокислоти). Велика увага приділяється біологічним препаратам або адаптогенам, які підвищують стійкість організму людини не тільки до радіації, але й до хімічно шкідливих факторів, стресу, кисневого голодування тканин (женьшень, китайський лимонник елеутерокок та ін.). Протипроменевий ефект проявляється при дії багатьох вітамінів, насамперед групи В, вітаміну А, аскорбінової кислоти.

5. Обмеження радіаційного впливу шляхом використання радіозахисного харчування.

Використання овочів та фруктів, ягід та соків сприяє виведенню із тканин організму радіоактивних сполук.

Сигнали оповіщення населення при надзвичайних ситуаціях.

З метою своєчасної інформації населення, персоналу об’єктів економіки про радіоактивне забруднення Цивільним захистом прийняті сигнали оповіщення, які передаються через канали зв’язку, радіо, телебачення.

Сигнал “Радіаційна небезпека” - передається в населених пунктах, в напрямок яких рухається радіоактивна хмара.

Рекомендації населенню: прибути в спеціальні сховища, укритись в підвалах будинків, здійснити герметизацію житлових приміщень, по команді застосувати індивідуальні засоби захисту органів дихання (протигаз, респіратор, ватно-марлеву пов’язку), із АІ-2 прийняти радіозахисний засіб (6 таблеток цистаміну, таблетку йодистого калію). Вживати незабруднені продукти харчування та питну воду.


^ 1. ТЕМА 4. Аварії на хімічно небезпечних об’єктах, їх медико-санітарні наслідки.

Класифікація хімічно небезпечних об’єктів. Причини та медико-санітарні наслідки аварій на хімічно небезпечних об’єктах (ХНО).


Сьогодні людство у промисловості, сільському господарстві, побуті використовує близько 6 млн. токсичних речовин, з яких 60 тис. найменувань промисловість виробляє у великій кількості. Серед них, понад 500 відносять до сильнодіючих отруйних речовин (СДОР).

СДОР - хімічні речовини, призначені для застосування у народному господарстві і які через свою токсичність при певних умовах, здатні викликати масове ураження людей, тварин, а також зараження навколишнього середовища.

На території України знаходиться більше 1800 підприємств, які виробляють і зберігають понад 280 тис. тонн різних СДОР і ОР. В зоні цих обєктів проживає біля 20 млн. чоловік. Нарощення хімічного вироб­ництва призвело також до зростання кількості промислових відходів, які станов­лять небезпеку для навколишнього середовища і людей.

Хімічна аварія – непланований, некерований викид (розлив, розсипання, витік) СДОР і ОР, негативно діючий на людину і навколишнє середовище.

^ Хімічно небезпечний об'єкт - обєкт, на якому використовуються, виготовляються одна або кілька хімічно небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси. Порогова маса - нормативно встановлена маса окремої хімічної речовини.

Хімічні аварії на ХНО виникають внаслідок порушення технології виробництва, порушення техніки безпеки на обєктах зберігання хімічних речовин або знищення хімічної зброї, помилок операторів і в рідких випадках – помилок при проектуванні ХНО, застосуванні зброї масового знищення при воєнних конфліктах та терористичних актах.

Головною особливістю хімічних аварій (на відміну від інших про­мислових катастроф) є їх здатність розповсюджуватись на значні території, де можуть виникати великі зони небезпечного забруд­нення навколишнього середовища. Повітряні потоки, які містять гази, пароподібні токсичні компоненти, аерозолі та інші частинки, стають джерелом ураження живих організмів не тільки в осередку катастрофи, а і в прилеглих районах.

При аваріях на хімічно-небезпечних обєктах можливе зараження навколишнього середовища декількома токсичними речовинами, утвореними внаслідок вторинних хімічних реакцій, причому, токсична дія може бути підсилена (синергізм), або ослаблена (антогонізм).

В залежності від відстані, на яку розповсюджується СДОР і ОР, після його викиду в навколишнє середовище виділяють три типи аварій на ХНО:

- локальна – хімічні наслідки якої обмежуються однією спорудою (агрегатом, установкою) підприємства, приводять до зараження в споруді повітря, обладнання і створюють загрозу робітникам, які там знаходяться;

- місцева – хімічні наслідки якої обмежуються виробничим майданчиком підприємства або його санітарно-захисною зоною і створюють загрозу ураження виробничого персоналу всього підприємства;

- загальна – хімічні наслідки якої поширюються за межі зони виробничого майданчика підприємства і його санітарно-захисної зони з перевищенням порогових токсодоз, що веде до забруднення навколишнього середовища і ураження населення, яке проживає в цій місцевості.

Санітарно-захисна зона – це відстань від підприємства до найближчих житлових та громадських будівель.


До ХНО відносяться:

- підприємства хімічної, нафтопереробної, нафтоперегінної промисловості та інші споріднені підприємства;

- підприємства, які використовують холодильні установки, водонасосні станції, очисні споруди з використанням аміаку та хлору;

- залізничні станції, які мають колії для відстою поїздів з СДОР;

- склади і бази з запасами хімічних речовин для дезинфекції, дезинсекції, дератизації, сховища з зерном та продуктами його переробки;

- склади і бази з запасами ядохімікатів, які використовуються у сільському господарстві;

- газо- та нафтопроводи;

- станції по очищенню водопровідної води.

Аварії на ХНО відрізняються:

- характером обєкту (видами СДОР і ОР, що використовуються, кількістю речовини, способом зберігання);

- часом аварії (день, ніч, зима, літо);

- метеорологічними умовами (напрямком і швидкістю вітру, температурою повітря);

- ступенем зараження території обєкта рідким СДОР.

Внаслідок попадання в навколишнє середовище СДОР і ОР на території обєкта утворюється зона хімічного забруднення (ЗХЗ), всередині якої виникають осередки хімічного ураження (ОХУ). При великомасштабних аваріях зона хімічного ураження може поширюватись за межі обєкту і уражуючий фактор діє не тільки на прилеглі населені пункти, а і більш віддалені від місця аварії.

Зона хімічного забруднення – територія, на яку поширилася хмара СДОР з небезпечною для людини концентрацією в результаті аварії на ХНО.

Осередок хімічного ураження – територія, що зазнала безпосереднього впливу отруйних речовин і в межах якої в результаті аварії на ХНО виникли масові ураження людей, зараження місцевості.

Осередок ураження в медико-тактичному відношенні характеризується:

- ураженням навколишнього середовища;

- несподіваністю, швидкістю, масовістю, одномоментністю виникнення ураження;

- великою кількістю тяжких уражень;

- наявністю великої кількості комбінованих уражень (інтоксикація СДОР та опіки, інтоксикація СДОР та травма і інш.).

Осередків ураження в зоні хімічного забруднення може бути декілька. В залежності від довготривалості ураження, місцевості і часу проявлення уражуючої дії осередки діляться на чотири види (медико-тактична класифікація):

- осередок ураження стійкими, швидкодіючими речовинами (анілін, фурфурол, ФОС, зарін, Yі-гази у вигляді аерозолю та інш.);

- осередок ураження стійкими, повільнодіючими речовинами (сірчана кислота, іприт, тетраетилсвинець);

- осередок ураження нестійкими, швидкодіючими речовинами (аміак, хлорціан, синильна кислота, оксид вуглецю та інш.);

- осередок ураження нестійкими, повільнодіючими речовинами (фосген, дифосген, BZ, азотна кислота, хлорнітрил).


Вид осередку

Тривалість уражуючої дії

Час формування втрат

серед населення

Стійкі, сильнодіючі

більше одної години

1 – 10 хв.

Стійкі, повільнодіючі

більше одної години

1 - 10 год.

Нестійкі швидкодіючі

хвилина – 10 хвилин

1 - 10 хв.

Нестійкі повільнодіючі

хвилина – 10 хвилин

1 – 10 год.


Для осередків ураження, що виникли від дії стійких швидкодіючих СДОР і ОР характерно:

- одномоментне (на протязі хвилин) ураження значної кількості людей;

- швидке протікання інтоксикації з переважанням тяжких уражень, тривалість життя потерпылих без надання медичної допомоги не перевищує однієї години з моменту появи клініки ураження;

- дефіцит часу у органів охорони здоровя для організації роботи залежно від виниклої ситуації;

- необхідність надання термінової ефективної медичної допомоги в осередку ураження;

- організація спеціалізованої медичної допомоги.

ХНО характеризуються ступенем хімічної небезпеки. Виділяють три ступені в залежності від кількості СДОР (по хлору):

I ступінь – дорівнює вмісту 250 і більше тонн хлору;

II ступінь – від 50 до 250 т. хлору;

III ступінь – від 0,8 до 50 т. хлору.

Для інших СДОР установлено коефіцієнт еквівалентності по хлору (КЕ):




п/п

С Д О Р

К Е

1

Фосген

0,75

2

Синільна кислота

2

3

Окисли азоту

6

4

Аміак

10

5

Сірководень

10

6

Сірчаний ангідрид

30

7

Сірчаний вуглець

125


Для встановлення ступеня небезпечності обєкта потрібно кількість СДОР на обєкті поділити на коефіцієнт еквівалентності (КЕ) по хлору і порівняти з даними ступеню небезпечності по хлору.

Небезпечність хімічних обєктів та адміністративних територіальних одиниць прийнято визначати по кількості людей, які можуть попасти у зону можливого хімічного зараження. Ця зона визначається колом навколо ХНО з радіусом рівним глибині розповсюдження повітря з уражаючою концентрацією (токсичною або пороговою дозою). ХНО обєкти діляться на :

І ступінь – у зону можливого хімічного зараження може потрапити понад 75 тис. чол.

ІІ ступінь – у зону можливого хімічного зараження може потрапити від 40 до 75 тисяч чол.

ІІІ ступінь – у зоні можливого хімічного зараження мешкає менше 40 тис. чол.

ІV ступінь – у зону можливого хімічного зараження може потрапити персонал об’єкту.

Адміністративно-територіальна одиниця (АТО) вважається хімічно небезпечною, якщо у зону можливого хімічного зараження потрапляє:

- перша категорія - 50% населення і більше.

- друга категорія – від 30% до 50% населення;

- третя категорія – від 10% до 30% населення.

Розлиття СДОР на ХНО може привести до випаровування речовини.

У випадку, коли миттєво випаровується вся кількість вилитого СДОР (10 хв.), утворюється хмара (аміак, хлор) з високою концентрацією аерозоля або пари. Така отруйна хмара знаходиться на висоті до 20 метрів від поверхні землі і кордони її на протязі 2-3 хв. чітко видно. Радіус такої хмари в залежності від кількості вилитого СДОР складає 0,5-1 км. Потім хмара переміщується з повітрям, а розміри її збільшуються при просуванні під дією вітру від декількох десятків метрів до десятків кілометрів (50 – 70 км.).

Коли ж випаровування відбувається більш повільно, за рахунок теплого повітря та тепла грунту, його називають нестійким. В перші хвилини інтенсивність випаровування невелика, але з часом вона зростає, що приводить до тривалого зараження атмосфери.

При рівномірному по часу випаровуванні (від години до декількох діб), кількість СДОР у повітрі не перевищує 3 – 5% при температурі +25оС, а уражуюча дія залежить від фізико-хімічних властивостей СДОР, температури повітря, його вологості, швидкості вітру та вертикальної стійкості.


^ Характеристика СДОР та ОР.

По фізичним властивостям СДОР та ОР діляться на:

- тверді і сипкі речовини, летючі при температурі до 40оС (гранозан, меркуран та ін.);

- тверді і сипкі речовини, нелеткі при звичній температурі зберігання (сулема, фосфор, миш'як і ін.);

- рідкі летючі, стиснуті та зріджені гази, які зберігаються під тиском (підгрупа А – аміак, оксид вуглецю; підгрупа Б – хлор, діоксид сірки, сірководень, фосген, метилбромид);

- рідкі летючі, що зберігаються у ємкостях без тиску (підгрупа А – нітро- і аміносполуки, ціаністий водень; підгрупа Б – нікотин, нітрилакрилова кислота, тіофос, метафос, сірководень, тетраетилсвинець, дифосген, дихлоретан, хлорпікрин);

- димучі кислоти (сірчана, азотна, соляна, плавикова).

Фізичні властивості СДОР та ОР визначаються:

- агрегатним станом;

- розчинністю у воді та жирах;

- швидкістю гідролізу;

- густиною, летючістю;

- температурою кипіння, затвердіння, теплоємкістю, теплотою випаровування;

- вязкистю;

- температурою займання (спалаху).

Токсичність впливу СДОР і ОР на організм людини визначається, головним чином, її фізичними властивостями. Важливою характеристикою небезпечності СДОР є відносна густина їх пари (газу). Якщо вона менше одиниці (легша за повітря), то такі гази (пари) швидко розсіюються. СДОР, густина парів (газу) яких більше одиниці (важча за повітря), довше затримуються на поверхні землі (хлор), накопичуються у складках місцевості. Їх дія на людей буде більш тривалою і такі СДОР спричиняють більшу небезпеку.

Для визначення уражаючої дії СДОР і ОР необхідно знати токсичну концентрацію їх у повітрі та дози у воді, їжі та інших середовищах. Вагова кількість СДОР та ОР в одиниці обєму повітря називається концентрацією і виражається у мг/м3 або мл/л.

При цьому розрізняють:

- гранично допустимі концентрації (дози ГДК) - симптоми отруєння відсутні;

- порогові концентрації (дози ПК) - початкові симптоми отруєння;

- середні смертельні концентрації (дози) - 50% уражених (смерті);

- абсолютні (цілковиті смертельні концентрації) - 100% загибель уражених.


Найменування показника

Норма для класу небезпеки

1-го

2-го

3-го

4-го

Гранично допустима концентрація (ГДК) шкідливих речовин в повітрі робочої зони (мг/м3).

менше

0,1

0,1-1,0

1,1-10,0

більше

10,0


Середня смертельна доза при введенні у шлунок (мг/кг).

менше

15

15-150

151-5000

більше

5000

Середня смертельна доза при нанесенні на шкіру (мг/кг).

менше

100

100-500

501-2500

більше

2500

Середня смертельна концентрація у повітрі (мг/м3)

менше

500

500-5000

501-50000

більше

50000

Коефіцієнт можливості інгаляційного отруєння (КМІО)

більше

300

300-30

29-3

менше

3

Зона гострої дії

менше

6,0

6,0-18,0

18,1-54,0

більше

54,0

Зона хронічної дії

більше

10,0

10,0-5,0

4,9-2,5

менше

2,5



СДОР і ОР по токсичності класифікуються як:

- надзвичайно токсичні;

- високо токсичні;

- помірно токсичні;

- мало токсичні;

- нетоксичні.

По клінічним ознакам інтоксикації та механізму дії (клініко-фізіологічна класифікація) серед СДОР і ОР розпізнають:

- СДОР та ОР з задушливої дії (хлор, фосген, дифосген, хлорпікрин, фтор та його сполуки, хлорид сірки та ін.);

- СДОР та ОР загальноотруйної дії (ціаніди, гідразин, анілін, оксид вуглецю та ін.);

- СДОР та ОР задушливої і загальноотруйної дії (сірководень, азотна кислота, діоксид сірки, оксиди азоту та ін.);

- СДОР і ОР задушливої та нейротропної дії (аміак);

- СДОР та ОР нервово-паралітичної дії (фосфорорганічні сполуки);

- СДОР та ОР - метаболічні отрути (діоксин, сірковуглець, метилбромид, дихлоретан, чотирьоххлористий вуглець);

- Фітотоксиканти.

СДОР і ОР можуть потрапити до організму людини через дихальні шляхи, слизові оболонки очей, шлунково-кишковий тракт, шкіряний покрив, відкриті рани.

Речовини задушливої дії складають велику групу серед СДОР і ОР. Вони уражають головним чином органи дихання, викликаючи при цьому гострий токсичний набряк легенів, що перешкоджає доступу кисню повітря в кров і, як наслідок – швидко наростаюча гіпоксія, яка призводить до розладу багатьох функцій організму і можливої загибелі постраждалого.

СДОР та ОР задушливої дії можна поділити на дві підгрупи:

- речовини, що діють на слизові оболонки органів дихання і очей та викликають сильне їх подразнення і запально-некротичні зміни. Процес протікає швидко та бурхливо. До таких речовин відносять хлор, кислоти, трихлорид фосфору;

- речовини, що відрізняються слабкою проникністю. Після явищ подразнення в момент контакту наступає прихований період (уявне благополуччя), коли постраждалий почуває себе цілком здоровим, але потім раптово може розвинутись гострий набряк легенів. Це такі речовини, як фосген, хлорпікрин, хлорид сірки.

СДОР і ОР загальноотруйної дії діляться на:

- отрути крові - гемолітики (мишяководень, інші препарати мишяку) і отрути гемоглобіну (оксиди азоту, вуглецю, діоксид сірки). Ураження проходить інгаляційним шляхом;

- тканинні отрути - інгібітори ферментів дихального ланцюга (ціаніди, сірководень, нітриди); роз'єднувачі окислення і фосфорилування (динітрофенол і ін.); речовини, що виснажують запаси субстратів для процесів біологічного окислення (етиленхлорид і ін.). Вони вступають у взаємодію з різними біохімічними структурами організму, що приводить до порушення енергетичних процесів (енергетична криза) і загибелі постраждалого.

СДОР і ОР задушливої і загальноотруйної дії (сірководень) - при інгаляції викликають набряк легенів, а при резорбції проявляють загальноотруйну дію.

СДОР і ОР задушливої та нейротропної дії – аміак. Потрапляє в організм людини через шкіру та дихальні шляхи. Дія наступає дуже швидко. При цьому відбувається подразнення та некроз шкіри, коньюктиви верхніх дихальних шляхів, різкий набряк язика, токсичний набряк легенів, різкий розлад дихання та кровообігу, слабкість, судоми. Може швидко наступити смерть. Уражаюча доза аміаку 15 мг (л.-хв.), смертельна – 100мг (л.-хв.).

СДОР і ОР нервово-паралітичної дії (нейротропна отрута) - діють на проведення та передачу нервових імпульсів. Типові представники - фосфорорганічні інсектициди, фосфорор-ганічні отруйні речовини, фосфорорганічні лікарські речовини, добре розчинні у органічних розчинах, погано у воді (крім хлорофосу), питома вага більше одиниці. Можуть проникати в організм через дихальні шляхи, шлунково-кишковий тракт, шкіру та слизові оболонки.

Метаболічні отрути - можуть потрапляти в організм через шкіру, слизові оболонки і дуже токсичні для ЦНС (особливо центру дихання), серцево-судинної системи, печінки, нирок, крові. Ураження великою дозою отрути цієї групи може призвести до колапсу, що розвивається за декілька хвилин. Смерть наступає від паралічу дихання.

Фітотоксиканти - особлива група СДОР і ОР. Це речовини, які використовуються у сільському господарстві для ураження різних видів рослин. Вони діляться в залежності від характеру фізіологічної дії на рослини та цільового призначення на:

- гербіциди - застосовують для ураження травяної рослинності, злакових та овочевих культур;

- арборициди - використовуються для ураження дерев та чагарників;

- альгіциди - застосовуються для ураження водної рослинності;

- дефоліанти - призводять до опадання листя на деревах та чагарниках;

- десіканти - уражають рослинність через висушування її на корню;

- стерилянти - викликають стерилізацію поверхневого шару грунту.

Фітотоксиканти небезпечні і для людини, що було підтверджено в 1965-1975рр. під час війни у Вєтнамі, коли американці застосовували табельні фітотоксиканти: “оранжеву”, “білу” і “синю” рецептуру. Як наслідок, було знищено від 40 до 100% посівів бананів, рису, картоплі та інш. культур. Із 150 видів птахів залишилось лише 18. Загинуло 3,5 млн. людей, а у тих хто залишився живим були порушення спадкоємницької функції (із 4-х народжених один мав фізичні вади, або мав проблеми зі здоровям: розлади ЦНС, значні зміни в крові, печінці, інших органах).

По швидкості розвитку патологічних порушень (формуванню санітарних втрат) усі СДОР і ОР діляться на дві групи:

До першої групи відносяться СДОР і ОР швидкої дії, коли симптоми інтоксикації спостерігаються через декілька хвилин. До цієї групи відносяться сірководень, аміак, хлор, ціаністий водень, акрилонітрил, оксиди азоту, вуглецю, фосфорорганічні сполуки, інсектициди та інш.

До другої групи відносяться СДЯВ і ЯВ сповільненої дії, коли симптоми інтоксикації розвиваються на протязі від декількох годин до двох тижнів (динітрофенол, диметилсульфат, метилбромид, метилхлорид, оксихлорид фосфору, трихлорид фосфору, окисел етилену, фосген, хлорид сірки, етиленфторид, етиленхлорид і ін.).

Бойові отруйні речовини (БОР) діляться на:

1. Нервово-паралітичної дії (зарин, зоман, речовини типу Yі-гази);

2. Шкіряно-наривної дії (іприти, люнзит);

3. Загальноотруйної дії (синильна кислота, хлорціан);

4. Удушливої дії (фосген, дифосген);

5. Психогенної дії (BZ, ДЛК);

6. Подразнюючої дії (СІ-ЕС, хлорацетофенол, бромбензил, цианід та інш.).

Очікувана структура втрат в осередку ураження СДОР (за ступенем тяжкості) :

- легкий ступінь ураження – 25%;

- середній та тяжкий ступінь ураження – 40%;

- уражені зі смертельним наслідком – 35%.

При аваріях на ХНО ураження СДОР можуть досягати 60 – 65 %, травми – 25%, опіки – 15%, при цьому у 5% уражених можуть бути комбіновані ураження (СДОР + травма, СДОР + опік).

Симптоми отруєння в більшості випадків проявляються у вигляді:

- головного болю;

- задишки;

- нудоти, блювання.

При сильному отруєнні можуть бути непритомність, судоми, втрата зору і навіть смерть.

Визначення можливих втрат при ураженні СДОР і ОР


Умови розміщення

Забезпеченість протигазами ( % )

0

20

30

40

50

60

70

80

90

100

Втрати ( % )

Відкрита місцевість

90-100

75

65

58

50

40

35

25

18

10

В укриттях

50

40

35

30

27

22

18

14

9

4


Принципи захисту населення у випадку виникнення аварії на ХНО.

Захист від дії СДОР - комплекс заходів, направлених на попередження або максимальне зменшення дії отруйних речовин на людей та збереження їх працездатності. Він включає в себе:

- інженерно-технічні заходи по збереженню і використанню СДОР;

- підготовку сил і засобів для ліквідації наслідків аварій та навчання їх діям у випадку виникнення аварій на ХНО;

- забезпечення співробітників підприємства засобами індивідуального, колективного захисту;

- організацію постійного хімічного контролю;

- прогнозування зон можливого хімічного забруднення території у випадку виникнення аварії;

- попередження (оповіщення) про безпосередню загрозу ураження СДОР;

- хімічну розвідку району аварій і зони хімічного забруднення;

- тимчасову евакуацію людей із районів, яким загрожує забруднення СДОР;

- організацію надання медичної допомоги потерпілим і евакуація їх в лікарні;

- локалізацію і ліквідацію наслідків аварії.

Всі ці заходи по захисту людей від наслідків аварії на ХНО заздалегідь відпрацьовуються в плані захисту обєкту від СДОР. Плани розробляються за участю головних спеціалістів обєкту. Захист від СДОР організується і виконується безпосередньо на ХНО, де основна увага звертається на заходи попередження виникнення аварії, які носять організаційний, інженерно-технічний та учбово-тренувальний характер.


^ Оцінка хімічної обстановки в осередку надзвичайної ситуації.


Хімічна обстановка – це умови, які виникають після аварії на хімічно-небезпечному об’єкті, внаслідок забруднення об’єкта, навколишнього середовища сильнодіючими отруйними речовинами. Вона характеризується токсичністю СДОР, масштабами і характером зараження місцевості, людей, техніки, різних об’єктів, повітря, джерел питної води і продовольства. На підставі оцінки хімічної обстановки може бути прийняте рішення щодо евакуації населення, зміни районів дислокації формувань цивільного захисту (ЦЗ), тривалості використання індивідуальних і колективних засобів захисту, заборони використання джерел питної води і продовольства, що забруднені СДОР.

Оцінка хімічної обстановки полягає у встановленні масштабів і характеру хімічного забруднення, виборі різних варіантів захисту населення, дій аварійно-рятувальних служб по ліквідації наслідків аварії, застосуванні найдоцільніших управлінських рішень, при яких виключаються подальші хімічні ураження людей і середовища.

Оцінка хімічної обстановки проводиться двома методами:

- методом прогнозування (в штабах і формуваннях ЦЗ);

- за даними хімічної розвідки (на об’єктах економіки і місцевості).

Засобами оцінки хімічної обстановки є:

- робоча карта з позначеними на ній об’єктами економіки, формуваннями ЦЗ;

- дані хімічної розвідки про масштаби хімічного зараження;

- розрахункові (довідкові) таблиці для оцінки хімічної обстановки.

Метод прогнозування базується на вихідних даних, які поступають з місця аварії на ХНО і характеризують:

- місце, час аварії;

- тип СДОР, його кількість на об’єкті;

- метеорологічні умови, рельєф місцевості;

- ступінь захищеності персоналу об’єкту, населення забрудненого району.

Після аналізу вихідних даних, на робочу карту наносять осередок хімічного ураження СДОР, який складається з двох зон:

- зона безпосереднього зараження (розливу СДОР);

- зона поширення забрудненого повітря (парів СДОР).

^ В ході оцінки хімічної обстановки вирішуються наступні завдання:

- визначення кордонів осередку і площі зон зараження СДОР;

- визначення глибини поширення забрудненого повітря;

- визначення стійкості СДОР на місцевості;

- визначення можливих санітарних втрат серед персоналу ХНО та населення;

- визначення кількості заражених СДОР споруд, техніки, майна, продуктів харчування та джерел водопостачання;

- визначення часу підходу зараженого повітря до різних об’єктів.

^ Висновки з оцінки хімічної обстановки повинні включати:

- можливі санітарні втрати серед персоналу об’єкту, населення і аварійно-рятувальних формувань ЦЗ;

- обсяг робіт з надання медичної допомоги ураженим;

- можливості і умови евакуації уражених, хворих і населення з осередку хімічного забруднення;

- визначення придатності до вживання продуктів харчування і питної води.

Метод хімічної розвідки дозволяє більш достовірно оцінити хімічну обстановку. Мета хімічної розвідки – своєчасне встановлення факту хімічного забруднення і подача сигналу “Хімічна небезпека”. Хімічну розвідку проводять групи (ланки) хімічної розвідки. Із складу таких груп створюються пости хімічного спостереження (ПХС).

^ Основні завдання ПХС:

- встановлення часу аварії на ХНО, факту зараження місцевості і об’єктів економіки СДОР;

- оповіщення населення, персоналу об’єкту, особового складу аварійно-рятувальних формувань (сигнал “Хімічна небезпека”);

- визначення типу СДОР;

- визначення напряму руху забрудненого повітря;

- встановлення кордонів осередку ураження, шляхів його обходу;

- відбір проб ґрунту, питної води, продовольства для лабораторних досліджень на предмет забруднення СДОР.

^ Особовий склад постів хімічного спостереження (груп розвідки) повинен мати наступне оснащення:

- індивідуальні засоби захисту органів дихання та шкіри (протигази, ЗЗК, Л-1);

- медичні засоби захисту (аптечка індивідуальна АІ-2, індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8);

- засоби обмеження (позначення) забруднених ділянок (КЗО-1);

- технічні засоби хімічної розвідки і контролю (ВПХР, МПХЛ та ін.).


^ Прилади хімічної розвідки.


Індикація СДОР базується на зміні забарвлення індикаторів при взаємодії з хімічними речовинами. В залежності від зміни кольору індикатора визначають тип СДОР, а порівнюючи інтенсивність отриманого забарвлення з еталоном кольору – приблизну концентрацію СДОР або щільність забруднення навколишнього середовища.

Найбільш поширеним у використанні є ВПХР (військовий прилад хімічної розвідки) призначений для визначення СДОР у повітрі, на місцевості, на поверхні різних об’єктів і предметів.

ПХР-МВ (прилад хімічної розвідки медичної і ветеринарної служби) призначений для визначення СДОР у воді, фуражі, повітрі і на різних предметах. Окрім того, прилад призначений для забору підозрілих на забруднення проб води, продуктів, ґрунту та інших матеріалів.

МПХЛ (медична польова хімічна лабораторія) призначена для:

- якісного виявлення СДОР в пробах води, продовольства, фуражу, медикаментах тощо;

- якісного і кількісного визначення антихолінестеразних отрут і якісного визначення неорганічних отрут у воді;

- кількісного визначення СДОР в пробах води;

- встановлення повноти дегазації питної води, продовольства, фуражу, медикаментів тощо;

- встановлення зараження питної води, продовольства і фуражу невідомими ОР шляхом проведення біохімічних проб.

Локальний автоматичний газоаналізатор ГСП-1 призначений для безперервного визначення в повітрі наявності ОР, а також виявлення іонізуючих випромінювань.

Дистанційний автоматичний газосигналізатор ГСП-11 призначений для безперервного контролю повітря з метою визначення в ньому наявності ФОР.

Універсальний газосигналізатор УГ-2 призначений для визначення в повітрі СДОР: хлору, аміаку, сірководня, сірчаного ангідриду, окислу вуглецю, оксидів азоту, бензолу, толуолу, ксилолу, ацетону, ацетилену, етилового ефіру, бензину, вуглеців нафти (керосину, уайт-спіриту і ін.).

Індикаторна плівка АП-1 призначена для визначення в повітрі ОР типу зарин, зоман і V-газів в аерозольному стані у момент їх попадання на одяг, техніку і інші предмети.


^ Засоби колективного, індивідуального та медичного захисту.


Засоби медичного захисту - це засоби, що використовуються для попередження уражень хімічними речовинами та надання першої медичної допомоги.

Вони поділяються на групи:

за використанням (видаються при загрозі виникнення надзвичайних ситуацій):

- Аптечка індивідуальна (АІ-2);

- Індивідуальний протихімічний пакет (ІПП-8);

- Пакет перев'язувальний індивідуальний (ППІ);

- групові (призначені для оснащення медичних та аварійно-рятувальних формувань, до них відносять набори, комплекти, укладки тощо);

за призначенням :

- для індикації хімічних речовин;

- для попередження уражень хімічними речовинами;

- для надання невідкладної медичної допомоги і лікування постраждалих;

за видом факторів, що впливають:

- засоби медичного протихімічного захисту.


^ Засоби індивідуального захисту

Аптечка індивідуальна (АІ-2) - призначена для надання першої медичної допомоги (шляхом само- і взаємодопомоги) при загрозі або ураженні хімічними речовинами, а також для профілактики шоку. АІ-2 скомпонована у пластмасовій коробці з гніздами, в яких знаходяться лікарські засоби.

Гніздо 1. Шприц-тюбик (1 мл 2% розчину промедолу) - це знеболюючий засіб, його застосовують при гострому і хронічному больовому синдромі середньої і сильної інтенсивності. Вводиться внутрішньом’язово або під шкіру. В мирний час цей засіб зберігають окремо.

Гніздо 2. Пенал червоного кольору з 6 пігулками препарату тарен по 0,006 г. Засіб застосовується при ураженнях фосфорорганічними сполуками. По сигналу „Хімічна небезпека" приймають одну пігулку під язик і одягають протигаз. У випадку наростання ознак отруєння необхідно прийняти ще одну пігулку.

Індивідуальний протихімічний пакет (ІПП-8) використовується для проведення часткової санітарної обробки відкритих ділянок шкіри і одягу при попаданні крапельно-рідких СДОР. В пакеті є флакон з полідегазуючою рідиною і 4 ватно-марлеві тампони. Вміст пакета знаходиться в поліетиленовій упаковці з інструкцією для застосування. Дегазуюча рідина не повинна попадати в очі і на слизові оболонки.

Пакет перев’язувальний індивідуальний (ППІ) використовується як асептична пов’язка на раневі і опікові поверхні, а також для зупинки зовнішньої кровотечі та герметизації відкритого пневмотораксу. Він складається із стерильного бинта, двох ватно-марлевих подушечок (одна - нерухома), шпильки. Вміст пакету знаходиться в прогумованій герметичній упаковці.


^ Засоби захисту шкіри, їх призначення

Захищають відкриті ділянки шкіри та одяг від попадання на них крапельно-рідких отруйних хімічних речовин.

За призначенням їх ділять на табельні та підручні. Табельні, за принципом дії, ділять на фільтруючі (повітропроникні) та ізолюючі (повітронепроникні).

^ До фільтруючих засобів відноситься комплект фільтруючого одягу (КФО), який захищає від отруйних хімічних речовин, що перебувають в газоподібному стані. До його складу входить: бавовняно-паперовий комбінезон просочений хімічними речовинами, що адсорбують (затримують) або нейтралізують пари ОР, а також натільна білизна і підшоломник.

Ізолюючі засоби захисту шкіри виготовлені з повітронепроникних матеріалів. Вони можуть бути герметичними і повністю захищати від крапельних та газоподібних ОР та негерметичними, що захищають тільки від крапельно-рідких ОР.

^ Загальновійськовий захисний комплект (ЗЗК) - до його складу входить плащ, захисні панчохи та рукавиці, може використовуватись як накидка.

Легкий захисний костюм (Л-1, виготовлений з прогумованої тканини і складається з сорочки з балахоном, штанів, зшитих разом з панчохами, двопалих рукавиць та підшоломника.

Ці захисні засоби використовують при роботі в осередках хімічного забруднення, при проведенні хімічної розвідки, а також для приготування та роботи з дезактиваційними, дегазаційними та дезинфекційними розчинами.

Перебування людей в ізолюючому одязі обмежене у часі і залежить від температури повітря.

До підручних засобів захисту шкіри належить звичайний, добре підігнаний одяг та взуття.


^ Засоби захисту органів дихання, їх призначення

За принципом захисту поділяються на: фільтруючі та ізолюючі протигази, респіратори і ватно-марлеві пов’язки.

Фільтруючі протигази призначені для захисту органів дихання, очей від дії парів, туману, газу, диму, крапельно-рідких СДОР, бактеріальних аерозолів і токсинів. Дія фільтруючих протигазів базується на принципі очищення забрудненого повітря у внутрішніх шарах фільтро - поглинаючої коробки (вугілля з каталізатором та протиаерозольний фільтр).

До складу фільтруючого протигазу входять: фільтро - поглинаюча коробка, з’єднувальна трубка та лицьова частина, а також сумка з протизапітними плівками та олівцем.

Для захисту від чадного газу (СО) використовується гопкалітовий патрон, в якому знаходяться осушувач та гопкаліт (суміш МnО2 та СuО). Чадний газ, проходячи через патрон, перетворюється у вуглекислий газ (СО2). Гопкалітовий патрон прилаштовується між лицевою частиною протигазу та фільтро - поглинаючою коробкою.

Доросле населення використовує фільтруючі цивільні протигази марок ГП-5, 5 М, ГП-7, 7-В.

Протигази ГП-5 та 5-М можуть комплектуватися фільтро - поглинаючими коробками менших розмірів, які безпосередньо приєднуються до шолом - маски. Останні випускаються п’яти розмірів і позначаються цифрою на підборідній частині (від 0 до4).

Протигаз ГП-7 випускається в двох модифікаціях. ГП-7 - має пристрій для перемов, а ГП-7В – пристрій для пиття води із штатної армійської фляги.

Ізолюючі протигази спеціальні засоби захисту органів дихання та очей від будь яких шкідливих домішок і повністю ізолюють органи дихання від зовнішнього повітря.

Вони використовуються при проведенні хімічної розвідки, при малих концентраціях кисню (менше 18,0%), а також при роботах під водою на невеликих глибинах.

Ізолюючі протигази, за принципом дії, поділяються на дві групи: з хімічно зв'язаним киснем та з киснем під тиском.

До першої групи належать протигази типа ІП-46М, ІП-4, -5. Вони мають такі основні вузли: лицьова частина, регенеративний патрон, дихальний мішок, каркас та сумка. Регенеративний патрон використовується для отримання кисню, а також для поглинання вуглекислого газу та вологи.

До протигазів другої групи належать кисневі ізолюючі пристрої КІП-5, -7,-8, кисень в яких міститься в металевих балонах під тиском.

Дитячі протигази: для дітей від 1,5 до 7 років, протигаз фільтруючий дошкільний (ПДФ), від 7 до 17 років (ПДФ-Ш (шкільний). Будова та принцип дії дитячих протигазів аналогічний для дорослих.

Для захисту дітей віком до 1,5 року використовують камери захисні дитячі (КЗД-4 або -6).

Респіратори використовують для захисту органів дихання від аерозолів хімічних речовин.

Респіратор Р-2 “Пелюсток” має фільтруючу напівмаску багаторазового використання та можливість перебування у ній до 12 год.

Респіратор Р-2Д (дитячий) - це модифікація Р-2, має менші розміри, забезпечує безперервне перебування у ній протягом 4 год.

Найпростіші засоби захисту органів дихання захищають в певній мірі від хімічних речовин. Ці засоби можуть бути виготовлені самостійно і використані як респіратори. До них належать:

- протипилова тканинна маска. (ПТМ-1). Має оглядові отвори з прозорою плівкою. Забруднене повітря очищається всією поверхнею маски.

- ватно-марлева пов’язка (ВМП) готується з марлі розміром 100x50 см (2 шари марлі і 1 шар вати).

При відсутності вищезазначених засобів можна використовувати підручні засоби (рушники, шарфи, хустки тощо).


^ Засоби колективного захисту

Колективні засоби захисту населення – це інженерні споруди або об’єкти, що створені для захисту населення. Укриття в захисних спорудах - один з основних способів захисту населення. Засоби колективного захисту забезпечують найбільш повний захист людей від дії вражаючих факторів. До них відносяться герметичні сховища.

Герметичні сховища створюються для захисту людей, розгортання захищених медичних стаціонарів та пунктів керування. Вони захищають від вражаючої дії ядерної зброї, звичайних засобів ураження, СДОР, БЗ.

За захисними властивостями сховища поділяються на класи з відповідними коефіцієнтами захисту. Окрім того сховища поділяються за можливістю їх створення, місткістю та місцем розташування.

В сховищах передбачаються системи забезпечення повітрям, електроенергією, опаленням, водопостачанням, вони мають каналізацію, зв’язок та систему оповіщення.

Існують сховища спеціального типу, що створюються для укриття (захисту) нетранспортабельних хворих. В них є приміщення для хворих, операційно-перев’язувальна, стерилізаційна, харчоблок. В таких сховищах передбачаються певні параметри мікроклімату та газового складу повітря. Забезпечується аварійний запас питної води.

Нормами проектування передбачається будівництво сховищ місткістю не менше 150 чоловік. Сховища розміщують у підвальних приміщеннях будівель і споруд. Будівництво окремо розміщених захисних споруд допускається при неможливості обладнання вбудованих.

Для забезпечення швидкого заповнення сховищ їх розміщують у безпосередній близькості від місць зосередження людей на відстані 400-500 м .

Крім того, у якості сховищ можуть використовуватись шахти, гірські виробітки, метрополітени.


Сигнали оповіщення населення при надзвичайних ситуаціях

З метою своєчасної інформації населення, персоналу об’єктів економіки про хімічне забруднення Цивільним захистом прийняті сигнали оповіщення, які передаються через канали зв’язку, радіо, телебачення.

Сигнал “Хімічна небезпека” - передається при загрозі хімічного забруднення.

Рекомендації населенню: прибути в спеціальні сховища, укритись в підвалах будинків, здійснити герметизацію житлових приміщень, по команді застосувати індивідуальні засоби захисту органів дихання (протигаз, респіратор, ватно-марлеву пов’язку), із АІ-2 прийняти антидот (тарен - 1 пігулку під язик при застосуванні ФОР), часткова санітарна обробка (при необхідності з використанням індивідуального протихімічного пакету ІПП - 8). Вживати незабруднені продукти харчування та питну воду.

1


4547504069288283.html
4547695474733317.html
4547793886356756.html
4547847020897972.html
4547954923400471.html